Темно й холодно: мешканцям «ДНР» і «ЛНР» бумерангом прилетіло те, чого вони бажали «хохлам». Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня в місцевих ЗМІ панував справжній плач через проблеми з електроенергією та опаленням. Ще зовсім недавно численні Z-блогери раділи російським ударам по українських електростанціях, сміялися з пропозицій Києва встановити енергетичне перемир’я та називали темні квартири українців і школи, що замерзають, «законною військовою ціллю». Однак щойно отримали дзеркальну відповідь, почалися скарги на негуманність «укропів», розповіді про те, як темно й холодно стало жити в умовах «русского мира». Деякі найсміливіші автори навіть ризикнули натякнути, що до початку «СВО» було краще…

"Что-то стало холодать..."

Отже, з одного боку, ЗМІ окупованого Донбасу, особливо наближені до органів місцевої влади, радісно передруковують зведення Міністерства оборони РФ про те, що «завдано ураження об’єктам енергетичної, транспортної інфраструктури, які використовуються в інтересах ЗСУ». Із задоволенням повідомляють, що Україна втратила понад половину потужностей із генерації електроенергії: «Виведено з ладу не лише генерувальні об’єкти, а й мережі передачі та розподілу електроенергії, а також системи централізованого теплопостачання». Усе це подається як блискуча перемога російської зброї. І раптом «ДНР» та «ЛНР» отримують відповідь, і тут одразу починається перекличка на тему «А нас-то за що?»

«Не можу без болю читати те, що мені пишуть земляки. Мій розлучений колега, який зарікся одружуватися, каже, що наважився: йому потрібна баба, щоб зігрітися, тільки боїться, що скоро вона стане сніговою. Помітила, що багатьом знайомим уже страшно телефонувати в Донецьк, а ще й соромно — я ж сиджу в теплі й з водою», — співчуває з благополучної Москви колишня донеччанка, яка нині працює на російську пропагандистську машину. Юлія Андрієнко, як і раніше, називає себе «Донецьким кореспондентом» і активно проводить на своїй малій батьківщині «лінію партії».

Однак останнім часом навіть вона змушена була визнати, що на п’ятому році «визвольного походу Червоної армії» життя в «ДНР» складається не надто добре…

«Якщо в жовтні ще жартували про відсутність світла й тепла, то з похолоданням стало не до жартів. Багато хто просить опублікувати їхній крик про допомогу, розповідаючи, яка температура в них у квартирі, й додаючи фото термометра, ніби в інших районах інакше. Це вже не відсутність води. Це страшніше. Додавати свій голос до загального хору відчаю не стану, це не допоможе. Усі й так знають, що відбувається, і знають, що Україна спеціально била по підстанціях», — не повірила «Донецький кореспондент» російському МО, що об’єкти енергетики — це за замовчуванням законні військові цілі.

«Як там жити цілому місту? Та й не одному? Генератори? Але як бути в багатоквартирних будинках?» — очевидно, що товаришка Андрієнко мала на увазі не Київ, Суми чи Дніпро.

Донецькій пропагандистці, яка живе в Росії, так би мовити, у реверсному режимі, вторить російська пропагандистка, яка замість російської Пензи воліє жити на Донбасі. Авторка ТК «Министерство счастья» Данія Саніна каже, що місцеві жителі завалили її повідомленнями про те, що їм темно й холодно: «Думаєте, я не обурена, коли люди в Куйбишевському районі Донецька без води, тепла й світла?»

Хто винен у тому, що ніхто нічого не робить?

Заради справедливості треба зазначити, що і приїжджа «нова донецька», і корінна донеччанка намагаються відповісти на сакраментальне російське запитання «Хто винен?»

«А в Дениса Володимировича позитив: чудовий парк «Патриот» збудував регіон-шеф Москва в Куйбишевському районі. У нього все чудово, а штаб із надзвичайних ситуацій на чолі з Чертковим працює 24/7. Для мене теж загадка: замість цього чудового парку не можна було попросити генератори, буржуйки, акумулятори? Усе літо будували парк? А чи підуть зараз туди жителі Донецька, чи потрібен їм цей парк?» — слушно пише Саніна, не заглиблюючись у справжні причини гуманітарної катастрофи, що насувається.

«Треба писати не про Київ, а про те, що в нас. У нас не краще», — констатує вона.

«Сьогодні мені надіслали відео, де чиновники в Донецьку прийшли до людей. Їх ледь не розірвали, усі перебивають одне одного, звинувачують, кричать… І, якщо відкинути емоції, я згодна з людьми в тому, що не треба було рапортувати про готовність котелень. Ну, це просто найгірше, коли брешуть і остаточно відбирають віру», — зі свого боку нагадала Юлія Андрієнко про бравурні заяви ватажка «ДНР» Дениса Пушиліна щодо того, що всі котельні забезпечені генераторами на випадок відсутності електроенергії.

«Потрібно розмовляти з людьми, не ховатися від них і не розповідати, як там хріново в Україні. Це найгірше, що можна зробити. Від цього їм тепліше не стане», — здавалося, у неї промайнув проблиск прозріння. Але виявилося — ні! «Донецький кореспондент» продовжує запевняти, що кияни, наприклад, цілком заслужили і блекаут, і холодні квартири. «Нещодавно бачила, як в Україні хохли виходять на страйки й перекривають дороги своїм же землякам, вимагаючи тепла. Це приблизно так само, як бити в бубон і стрибати з розмальованою пикою в ритуальних танцях у надії, що батареї потеплішають. Дикунство, що з них візьмеш», — глузує вона.

«Донеччани — інші. Але й не хотілося б, щоб ті, хто вцілів під обстрілами, пережив блокаду й посуху, зараз замерзли. Залишається молитися, щоб погода пошкодувала Донбас», — переживає товаришка Андрієнко черговий напад сепаратистської гордості.

А ось ще одному колишньому українському журналісту, а нині російському пропагандисту Ігорю Гомольському дуже прикро, що проблеми окупованого Донбасу не знаходять відображення в кремлівських ЗМІ.

«Так, наприклад, під ранок у мене відключилося опалення і не вмикається й досі. Де і як я можу з’ясувати, що сталося, чи знають про це відповідальні особи і, якщо так, то як довго триватиме ремонт? Періодично щось десь спливає, але рідко, незрозуміло і не там, де треба. А це означає, що множаться чутки. А це означає, що народ у пошуках інформації йде на ресурси противника», — переживає колаборант.

«Медійка або оминає болючі теми, або висловлюється настільки нейтрально, що краще б уже просто оминала. Через це громадянин упевнений: у столиці про його проблеми не знають. А якщо не знають, то й не вирішують. А якщо не вирішують, то взимку його діти замерзнуть», — скаржиться він на те, що Москва донецьким і луганським сльозам не вірить.

«І тут не окремі журналісти, ЗМІ чи блогери втрачають довіру, а наша інформаційка загалом. Із землі, шановні, цього важко не помітити», — резюмує він.

Показово, що низи, всупереч твердженню класика, хочуть жити по-старому. «Луганськ, а довго ми будемо мовчати, що живемо як у кам’яному віці? Світла немає через день, вода — а-ля за графіком з 6 до 10 вранці та ввечері, а фактично води може не бути цілодобово. Опалення дали лише для галочки, дай Боже, щоб батареї мали 30 градусів. Скільки можна знущатися з людей? За ЛНР такого навіть не було, за ЛНР постійно були вода, світло, опалення. Усе було чудово. Чому, коли прийшла велика держава, все пішло через дупу?» — ставлять цілком резонне запитання рядові «нові росіяни». Однак навіть найсміливіші автори не наважуються згадати, як добре й спокійно їм жилося до 2014 року…